Історія прання. Як люди прали до появи пральної машини.

До появи пральних машин люди прали білизну вручну, використовуючи різні методи та інструменти. Історія прання налічує тисячоліття і розвивалася разом з цивілізацією.

В давні часи, коли пральні машини не існували, люди мили білизну у річках, ставках або водоймах. Вони опускали тканину в воду і втирали її, використовуючи мило або рослинні соки як миючий засіб. Потім білизну слідувало добре промити, щоб видалити миючі речовини.

У різних культурах використовувались різні методи прання. Наприклад, у Стародавньому Єгипті білизну мили в річках, які були чистими і містили високу концентрацію соди. Після прання тканину вручну мили у воді з додаванням мирта або алое для приємного запаху. В Середньовіччі білизну прали великими котлами або на каменях, тріщини яких заповнювали водою та миючим засобом.

Процес прання вручну був фізично вимогливим і займав багато часу. Люди витрачали значну кількість енергії, втираючи, миючи та промиваючи білизну. Часто цей процес виконували жінки, а у великих господарствах залучалися працівники.

З появою механічних пральних машин у 19 столітті процес прання суттєво спрощився і автоматизувався. Ці ранні пральні машини вимагали ручного приводу або парового механізму для виконання прання. Однак, вони були досить складними в експлуатації і недоступними.

У 18 столітті в Англії почали з'являтися перші пральні фабрики, де білизну прали великими масштабами. Ці фабрики використовували парову силу для приводу механічних пральних машин, що дозволяло ефективно прати великі обсяги білизни.

У 1901 році американська компанія Hurley Machine Company представила першу автоматичну пральну машину з електродвигуном. Ця інновація значно спростила процес прання, оскільки не потребувала ручного приводу.

У 1947 році була запущена перша повністю автоматична пральна машина зі змінним барабаном, розроблена компанією Bendix Home Appliances. Ця машина могла виконувати повний цикл прання, полоскання та віджимування без необхідності перекладання білизни. Вона стала популярною серед споживачів та відіграла значну роль у спрощенні процесу прання.

У 1950-х роках пральні машини стали все більш автоматизованими та ефективними. З'явилися нові технології, такі як використання спеціальних миючих засобів, різних режимів прання та контролю за температурою води.

Завдяки постійному розвитку технологій та інновацій, пральні машини стали невід'ємною частиною нашого побуту. Сучасні моделі пральних машин пропонують різні функції, програми прання та енергоефективні рішення, що сприяють зручності та економії часу при пранні білизни.

Як прали білизну різні народи

Древній Єгипет.

Ще в Древньому Єгипті використовували різні хімічні речовини для чищення одягу. Так, примітивним «порошком» служила сода, яку спеціально видобували. Ще з деревного вугілля отримували карбонат калію. Цей засіб для прання існував протягом багатьох віків. Ще до нашої ери з золи та жиру тварин люди здатні були варити мило. Одяг також прали воском. Використовували навіть корені, кору та плоди рослин. Наприклад, було виявлено, що сік милоїдки у воді перетворюється на піну. Ця властивість рослини і визначила її використання в побуті давніх людей.

Давня Греція.

У Давній Греції був свій процес прання одягу. Це був цілий ритуал, схожий на виготовлення вина. Люди розкопували невеликі ями в глинястому ґрунті, наповнювали їх водою, а потім прачки кидали в них купу одягу та топтали ногою. Після такої процедури білизну полоскали в чистій воді і сушили на узбережжі моря. До речі, це було не випадково. Хвилі витирали одяг об гальку, що робило його ще чистішим.

Давній Рим.

Давній Рим не даремно називають центром європейської цивілізації. Римляни досягли великих успіхів у різних галузях. У них були передові способи прання. Існує навіть легенда про те, як виникло мило. Згідно з нею, люди розтоплювали жир на жертовному вогнищі, але його разом із деревною золою змивав дощ у річку Тибр. Люди, які прали білизну біля річки, помітили, що одяг став краще відстираним. Рештки такого мила, знайдені на пагорбі Сапо, свідчать про те, що римляни дійсно використовували його. Проте через його жорсткість ніхто не користувався таким милом для особистої гігієни, але воно ідеально підходило для прання.

Давня Індія.

Цікаво, що в Індії пранням займалися лише чоловіки. І в деяких регіонах ця традиція збереглася й до сьогодні. Індуси-прачки протягом усього дня били білизну об величезні кам'яні глиби. Цей спосіб прання був поширений в різних куточках світу.

Середньовічна Європа.

В Європі сформувалася навіть окрема каста - прачки. Жінки працювали зранку до вечора під відкритим небом у будь-яку погоду. Місця для прання розташовувалися біля фонтанів або басейнів. У деяких регіонах, де було море або річка, прачки прямо на березі користувалися спеціальними пральними човнами. Прачки ніколи не були без роботи. Спочатку білизну кип'ятили, а потім виснажливий вологий вантаж витягували до річки. Там жінки ставали на коліна на дерев'яних містках і полоскали тканини. Цікаво, що у XIX столітті існувала покарання для проституток, яких направляли працювати в пральні, оскільки вважалося, що це дуже важка праця.

Як прали моряки.

Жінок на борт корабля не приймали, тому чоловіки моряки самі мили білизну. Вони придумали наступне: вони закидували пачку білизни на мотузку за борт судна навпростець під час руху. Швидкий потік змивав бруд з одягу. Таке прання без миючих засобів також називалося "сухим пранням".